Роман Григорів та Ілля Разумейко про те, як формація Nova Opera з'їздила до Нью-Йорка з постановкою "IYOV" і чим відрізняється американська публіка від європейської.
6 квітня на сцені Національної опери України представлять сучасну оперу-реквієм «IYOV», яку вже оцінили слухачі різних континентів. Про цей твір та авторів музики Романа Григоріва й Іллю Разумейка вперше почули на фестивалі Гогольфест’2015. Саме тоді режисер Владислав Троїцький запросив хлопців до створеної ним формації «Nova Opera» й остаточно сформував склад колективу.
Їх першим спільним проектом став твір «IYOV» для читця, шістьох вокалістів, препарованого роялю, віолончелі та ударних. Це історія про праведника, який витримав усі випробування та нещастя, послані на нього, не позбавившись своєї віри. В музиці чітко відчуваються два комплекси музичних інтонацій: перший можна пов’язати з проявами Сатани, другий – з Божественним началом. Головний герой перебуває під дією обох.
В січні цього року твір представили в США на фестивалі сучасної опери "Prototype", а в середині травня виконають на одному з найбільших в Європі оперних фестивалів – "Роттердамські оперні дні".
У розмові з композиторами УТ дізнається про враження від поїздки до Нью-Йорку та творчі плани.
Скажіть, хто запросив вас виступити в США та чи гастролювали там раніше?
Роман: Nova Opera виступала в Любліні у 2016 році на фестивалі сучасної музики Кody. Там нас помітила засновниця та арт-директорка великого оперного продакшену Бет Моррісон. Вона й запросила нас виступити на фестивалі Prototype. Я та барабанщик Андрій Надольський вже були у Нью-Йорку раніше, а от для решти команди це був перший подібний досвід. Два роки тому я мав маленьке американське турне в рамках проекту «Українська елегія», де група наших виконавців представила сучасну українську музику.
Які перші враження справив Нью-Йорк?
Ілля: Для нас це було кохання з першого погляду. Ми себе одразу відчули «як вдома», не було дискомфорту. Навіть, якщо іноді в європейських країнах є різниця менталітету, то в Нью-Йорку якось дуже вільно дихається, адже це супер інтернаціональне місто. Наша поїздка була поділена на дві частини. Перші 10 днів ми жили на Манхеттені й грали «IYOV» на фестивалі. Наступні 10 днів проживали в Брукліні, який здався нам дуже затишним.
Які найцікавіші місця відвідали?
Ілля: У вільний час ми прогулювалися Манхеттеном. Мали одне захоплення – вивчали історичні хмарочоси. Там є дуже цікаві будівлі кінця XIX – початку XX століття. Ми склали власний список-карту таких хмарочосиків. Я думаю, що вже міг би й бути екскурсоводом.
З музичних подій встигли відвідати постановку «Трубадур» Джузеппе Верді в Метрополітен-опера, де сольну партію виконувала грузинська співачка, одна з найкращих мецо в світі – Аніта Рачвелішвілі. Наші виконавці ще встигли здійснити свою дитячу мрію – подивилися «Король Лір» на Бродвеї.
Де ви виступали в Брукліні? Чим займалися там?
Ілля: Ми виконували свою літургію в Церкві святої Марії разом з місцевим пастором Майклом Перрі. Він нас дуже люб’язно прийняв і навіть поселив всіх у церковному готелі. Сама по собі церква дуже цікава, зведена у 1910 році й оформлена в стилі арт-деко. Храм цікавий ще й тим, що тут один з найстаріших діючих органів у світі. Інструмент з 1910 року, але нещодавно відреставрований і в чудовому стані. Літургія була створена на основі номерів на латинські сакральні тексти з наших опер – «IYOV», «Вавилон», «Ковчег», «Wozzeck». Ми її адаптували під той простір та ввели номери для органу.
Роман: Цей модерновий пастор надав нам вільний доступ до церкви на тиждень для репетицій і сказав: «Робіть все, що потрібно, тільки не рухайте алтар!». Ми, власне, так і робили – грали вночі на органі, репетирували різні мізансцени з солістами, експериментували зі звучанням.
Разом з Отцем Перрі ми виконали літургію. Це була його остання служба, остання меса і він сказав: «Мені надзвичайно приємно, що я буду правити її разом з вами, бо мої дідусь і бабуся колись переїхали сюди з України». Це була така вражаюча служба! Я навіть подумав, що це стане трендом і всі отці захочуть так випускатися! (сміється)
Було стільки кіловат звуку, що цим перформансом можна було на Трухановому острові закрити рок-фестиваль. В той же час вийшов своєрідний медитативний перформанс, який дуже проймав. Партію органу виконував Володимир Роздольський, який живе й працює в Америці. Фактично він був продюсером цього івенту. Маша Волкова створила проекції на стіни храму. Паралельно католицьке телебачення робило відеозйомку та звукозапис. Над цим працювали першокласні спеціалісти, ми зараз очікуємо на це відео
На виконанні були присутні переважно американці, тому для нас було важливо, що їх зачепила і пройняла наша музика. Те, що нашу творчість прийняли і зрозуміли й на іншому континенті, звісно, додає впевненості. Відзначу, що такий собі допрем’єрний показ цієї літургії ми зробили в Стемфордській духовній семінарії. Там нас приймав Роман Малярчук, а службу читав отець Мартин. Саме на цьому перформансі була значна частина діаспори.
Ви виступали в різних країнах. Чим для вас відрізняється європейська, американська, вітчизняна публіка?
Ілля: Глядацька аудиторія різна. Віденська публіка, наприклад, дещо снобістська, бо вони багато чого бачать, знають. Там дуже насичений графік виконання сучасної музики, гастролюють зірки світового рівня. В Нью-Йорку з цим простіше, там публіка дуже відкрита і незаангажована, сприймає все.
Америка - це ж країна, умовно кажучи, розважального мистецтва, в музиці. Там поширені мюзикл та джаз. Тому навіть цей оперний фестиваль для них як цікава диковинка. Наші ж глядачі більш стримані у вираженні емоцій.
Роман: Охарактеризую так: коли американській публіці смішно – вона сміється, зворушена – плаче, не цікаво – виходить. Європейці значно стриманіші й не дозволяють собі настільки відверто виражати емоції. А от українські глядачі мені особисто більше нагадують американців, як це не дивно.
А в якому місці «IYOV» сміялися американці?
Роман: Там є номер «Kyrie eleison», який завершується гротесковим інструментальним пасажем. І от їх це смішило. Тобто, це інтертеймент, який важливий для американців.
Ви з Романом маєте досвід не тільки композиторський та виконавський, а й організаторський. Вже кілька років поспіль проводите в місті Івано-Франківськ фестиваль «PORTO FRANKO». Які враження від організації подій фестивалю в Нью-Йорку?
Ілля: Організація була на вищому рівні, якому треба дійсно повчитися. Наш візит туди був запланований ще два роки тому, адже запросили нас у 2016 році. Над організацією працює прекрасна команда, задіяно багато медіа та журналістів.
Це перший фестиваль, де ми бачили таке, що після кожного перформансу «IYOV» всі техніки й організатори не бігли додому, а о 22-й вечора сідали за круглий стіл і розписували по пунктах – що сьогодні не вийшло, що потрібно зробити аби на завтрашньому перформансі це покращити.
Роман: Так, повчитися нам дійсно є чому. Головне, що ми маємо можливість реалізовувати отриманий досвід. На цьогорічному фестивалі плануємо вражати публіку віденським балетом видатного хореографа Сімона Маєера за участі роботів та музикою для турбіни літака АН-2 на відкритті фестивалю.
Це цікаво! А який останній музичний опус ви закінчили?
Роман: Взимку створили і записали музику до повнометражного художнього фільму «Екс» режисера Сергія Лисенка. Фільм засновано на реальних подіях. Прем’єра запланована на жовтень цього року, наскільки мені відомо. У стрічці використана інструментальна музика.
Ви пишете опери, тобто твір за визначенням синтетичний, де важливу роль відіграє літературна складова. Що любите читати і що має бути в творі, щоб ви почали розглядати його як лібрето для опери?
Роман: За літературу в нас відповідає більше Ілля. Він читає, я – пишу (сміється). Ілля так швидко читає, що може за день книжку проковтнути! Я ж читаю помалу. Ось мені нещодавно книжку подарував про Мумі-тролів. Так дружина її читає дітям перед сном, а першим засинаю я!
Ілля: Мене цікавить, скажімо так, умовно «висока» література, твори письменників ХХ століття. Композитору обов’язково треба знати сучасних авторів. Наприклад, ми відкрили для себе твори представників станіславського феномену під час організації першого фестивалю PORTO FRANKO у 2010 році. І от за два роки створили по опері у співпраці з Тарасом Прохаськом, Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком.
В літературі, як і в музиці, в кіно є своя мова, свої засоби, форми. Я звертаю на це увагу. Щодо книги Йова можна сказати, що це дуже цікавий постмодерний роман насправді. В книзі 40 глав, з яких дія відбувається тільки в першій, коли насилаються нещастя на Йова. Між цим знаходиться багато безсюжетних роздумів, монологів, діалогів, ніби своєрідний філософський трактат. Це дуже сучасна книжка, тому з неї вийшов сучасний актуальний перформанс.
Бесіду вела Галина Дуб
Презентація проекту «IYOV» в Національній опері України стала можливою завдяки Фонду «Україна Інкогніта» та Агентству регіонального розвитку Івано-Франківської області.