Антон Овчінніков – про проект "Поринаючі в / Полишаючи Утопію" і потенціал AR-технологій як інструменту сучасної хореографії.
У 2019 знайти людину, яка не знає, що таке «віртуальна реальність», досить складно. Разом зі смартфонами, планшетами та лептопами в наш лексикон міцно увійшло розуміння того, що реальність може бути «об’єктивною» і «віртуальною». Одночасно багато хто зрозумів, що друге легко може служити замінником першого. Але сучасні художники пішли ще далі: використовуючи сучасні технології, вони почали створювати об'єкти мистецтва, не стримуючи себе рамками «об'єктивної реальності». Обмежень більше немає: якщо ти можеш щось уявити, то ти зможеш це візуалізувати. Мусимо зауважити, що доповнена реальність – не зовсім те саме, що віртуальна.
Augmented Reality (англ.) – технологія при якій на екрані смартфона або планшета створюється змішана реальність з використанням «доповнених» елементів, коли створені програмою об'єкти монтуються в реальне поле сприйняття, що зчитується камерою дивайса.
У вересні в Харкові був створений та презентований мультимедійний проект, в якому вперше в Україні була зроблена спроба інтегрувати доповнену реальність в сайт-специфічний спектакль. Що з цього вийшло і які перспективи використання технології AR в поле сучасного перформативного мистецтва – спробуємо розібратися в матеріалі.
Ще на початку 90-х серед танцюристів, які працювали на підтанцовках у відомих естрадних виконавців, ходив футуристичний жарт: чи дочекаємося ми часу, коли поруч зі співаками, працюючими під фонограму, танцюватимуть тривимірні проекції танцюристів? Схоже, цей час прийде набагато швидше, ніж це можна було уявити у 90-х.
Преамбула: 22 і 23 жовтня в Харкові стався прем'єрний показ вистави "Поринаючі в / Полишаючи Утопію", яка була створена з ініціативи харківської ГО "Лабораторія Театрра" за підтримки Асоціації "Платформа сучасного танцю". Створення вистави було профінансовано Українським культурним фондом в рамках програми "Інноваційний культурний продукт". Проект був запропонований до реалізації як продовження серії сайт-специфічних вистав, в процесі створення яких хореографи і драматурги досліджують минуле, сьогодення і майбутнє (чому б ні) відомих архітектурних шедеврів і на основі зібраного матеріалу створюють роботи, мета яких – не тільки осмислити історичні факти і контекст, в якому створювався архітектурний шедевр, але і запропонувати новий погляд на його історичний образ і сенс. Перший проект в цій серії був створений в липні 2018 року на території ВДНГ спільно з американською хореографинею Мейдою Візерс під назвою “60 кроків, вдивляючись у майбутнє”.
В даному випадку для реалізації проекту зібралася інтернаціональна команда, яка обрала для дослідження головну харківську архітектурну пам’ятку – Будинок Державної Промисловості, що був побудований у 1928 році. Професійний склад команди від самого початку обіцяв захоплюючу пригоду і близьке знайомство глядачів не тільки з історією будівлі, а й з новими технологіями: Макс Шумахер – режисер театру ПостТеатр (Берлін, Німеччина), Марія Пяткова – хореографиня, фахівець по роботі з медіа технологіями (Берлін, Німеччина), Тетяна Хорошун і Яна Шлябанська – композиторки (дует ГУМА. Київ, Україна), Антон Овчінніков – продюсер (Київ, Україна), Юлія Даниленко – асистентка хореографа (Харків, Україна).
Що було задумано: Завдання, яке поставили перед собою творці проекту, на перший погляд не виглядає чимось фантастичним. Основний концепт презентації попередньо зібраного і опрацьованого матеріалу полягав у тому, щоб запропонувати глядачам здійснити прогулянку навколо і всередині будівлі, в процесі якої вони будуть слухати наративний авторський текст, авторську музику і також спостерігати різні локації Держпрому через екран планшета. Ці локації повинні бути доповнені «танцюючими людьми», які існують як у доповненій реальності, так і в об'єктивній, іноді послідовно, іноді одночасно. В результаті тривалих дискусій про те, як визначити жанр вистави і маючи на увазі, що об'єктивна і віртуальна реальність є зворотними сторонами однієї монети, було вибрано таке визначення: "мультимедійний перформанс-променад по обидві сторони реальності". На ділі ж втілити задумане виявилося складніше, ніж придумати концепцію: саме таке з'єднання тексту, музики, танцю і медіатехнологій в практиці всіх учасників проекту трапилося вперше.
Що вийшло: якщо казати стисло, то вийшло все.
прекрасним вивявився авторський текст, написаний Максом Шумахером і Марією Пятковою та блискуче відтворений харківської актрисою Оксаною Черкашиною,
дует Гума написав і записав насичену різними образами музику, а Татяна Хорошун і Яна Шлябанська вкотре показали себе обдарованими і професійними композиторками для перформативних проектів
програміст створив робочу програму-додаток для смартфонів на базі АНДРОЇД, в яку була вбудована музика, відео, текст, а також тривимірна анімація
хореограф створила хореографію, яка було відмінно виконана харківськими танцюристами
відеограф прекрасно зняв і підготував відеоматеріал для інтеграції в додаток доповненої реальності
погода не підвела (якби був дощ, то, можливо, якісь з 10-ти запланованих перформансів довелося б скасувати)
Якщо бути більш прискіпливим по відношення до результату, тоді так: єдине, що нас підвело і що було досить складно припустити, це відсутність планшетів, які були головним робочим дивайсами для здійснення задуманого плану.
Зате ми тепер знаємо, що:
в Україні не можна взяти в оренду планшети, які можуть працювати з додатками на платформі AR CORE (на якій створювалася програма-додаток доповненої реальності)
у друзів не можна "назбирати" навіть 10 планшетів з однаковими характеристиками
не можна запропонувати глядачам прийти зі своїми планшетами і встановити на них додаток: навіть якщо вони прийдуть з відповідними моделями, але вони будуть різними, їх налагодження та тестування займе цілий день.
В результаті команда проекту знайшла 11 смартфонів з відповідними технічними характеристиками, які і були використані для проекту (один смартфон на два глядача і розгалужувач на дві пари навушників). Саме ця технічна проблема, яка (чисто гіпотетично) могла призвести до скасування проекту і стала причиною деяких непорозумінь під час показу вистав.
Підсумок:
Враховуючи, що вирішити проблему наявності планшетів для подібних проектів можна тільки одним способом – купити їх, то головною перешкодою на шляху їх створення є брак фінансів і тривала самоокупність. Робити такі проекти на кількість глядачів більше 20-ти осіб – невдячна затія. Як сказав головний режисер проекту Макс Шумахер: "краще мати 15 повністю задоволених глядачів, ніж 25 задоволених тільки наполовину". З цим важко не погодитися: робота додатку доповненої реальності вимагає присутності в фізичному просторі перформансу "маркерів", які запускають програму і орієнтують показ доповненої реальності у просторі відносно розташування маркера. Саме необхідність орієнтувати глядачів відносно маркера і відносно локації визначає максимальну кількість глядачів, які зможуть комфортно спостерігати за дією перформансу.
Всі інші складнощі щодо створення і використання доповненої реальності в перформативних проектах є суто технічними. Важливою умовою є точне розуміння вартості всіх складових створення проекту: сценарій, текст, запис тексту, програмування, зйомка відео і пост-продакшн, хореограф і танцюристи, волонтери та адміністратори.
Сама по собі ідея вбудовування тривимірної танцюючою фігури в програму доповненої реальності створює дійсно цікаву, незвичайну і досить несподівану ілюзію і фактично дає можливість розмістити танцюристів де завгодно і при цьому масштабувати їх до будь-яких розмірів стосовно об'єктивної реальності. Можливість робити такі проекти дійсно масовими залежить зараз від того, як скоро у більшості наших глядачів будуть на руках дивайси, які підтримують технологію AR. В цьому випадку є можливість завантажувати собі програму ще до приходу на перегляд перформансу, а стабільність самого додатка гарантуватиме якість показу доповненої реальності на всіх можливих дівайсах.
Ласкаво просимо в майбутнє. Воно вже поруч!
Текст і фото: Антон Овчінніков