Як готували 'Дім божевільних' в театрі 'Актор'

Фоторепортаж з останніх репетицій прем'єри за п'єсою Едуардо Скарпетти

Італійський драматург Едуардо Скарпетта, що написав “Дім божевільних” і “Голодранців-аристократів” — один з тих, хто наперекір змінним смакам часу досі б'є рекорди по кількості постановок у репертуарі театрів багатьох країн. Як комедіант №1 на території СНГ він міг би позмагатися з самим Реем Куні. Однак в ім'я-мем, ім’я-діагноз таких аншлагових, касових драматургів перетворюють не їхні оригінальні біографії, а ті театри, що штампують комедії, формуючи репертуар шляхом “найменшого спротиву”.

“Театр — це інсценізація реального життя” — Едуардо Скарпетта про власну творчість.

Поставити комедію характерів з доречними гегами, без напускних жартів — задача, що могла б конкурувати з намаганнями підкорити собі вершини авангарду.

Звичайно, обираючи “Дім божевільних” Скарпетти Театр “Актор” розраховує перш за все привести в театр якомога більше глядачів і “зібрати касу” — створити “легкий”, але яскравий і привабливий продукт. Команда для спектаклю зібралась строката: тут режисер Вячеслав Жила, художниця по костюмам Марія Крутоголова, актори різних шкіл і різного бекграунду.

За сюжетом комедійну ситуацію створює сеттинг італійського хостелу (Неаполь), мешканці якого — контужений майор у відставці (Олександр Вертинський), невдаха-скрипаль (Петро Зузяк), вдова, одержима ідеєю видати дочку заміж (Людмила Арделян) —  тимчасово постають перед нами як “божевільні”. Справа в тому, що один з мешканців цього — а от тепер вже у переносному значенні — божевільного дому, азартний студент Чичілло (Ігор Качур), видає хостел за власну, тобто приватну психіатричну лікарню, аби дядечко з провінції, Феліче Шашамока (Володимир Кокотунов), не дізнався, що всі його гроші племінник програв, пропив або ж спустив в унітаз.

Образи всіх цих незаурядних типів вирішено в дусі економної “малої театральної форми”: дочка вдови тут з'являється у хлопчачій сорочці і в кросівках, а про Італію нагадують хіба що яскраві блузи і кітчева леопардова сукня.

“При створенні костюмів я керувалася стилістикою п'єси: середземноморської, кумедної, самоіронічної. Я використовувала яскраву, “надлишкову” палітру, сміливі принти, щоб підкреслити щедрий оптимізм південних характерів. Надихали мене також традиційні італійські комедії і вулична мода сучасної Італії” — Марія Крутологова, художниця по костюмам.

“Дім божевільних” — цілком, що називається, “акторська вистава”. Темпоритм тут накручують аж до гротескних обертів найкращих сцен мильних опер, функціональні “тумби” і непримітний мальований задник — фактично, всього лише п'єдестали та рамки для окремих акторських стендапів і монологів.

Тони енергії, звичайно, йдуть на фінал: зрежисувати перехід від серіального фарсу з присмаком телеканалу “Бігуді” до філософської меланхолії, що наступає вже після невдаваного божевілля Феліче, вийти на драму “маленької людини”, що спить, дихай й творить, але не має навіть найменшого шансу вибратись з дешевих мебльованих кімнат — завдання особливого рівня, і тому тут виникають різні варіанти: зі зміною інтонації, з накладанням відео на весь акторський ансамбль тощо.

“Дім божевільних” — одна з тих вистав, у якій “Актор” повністю виправдав свій комічний темперамент і свій фокус на лицедійстві/ акторській грі. Чи вдалось йому при цьому вибитись із сотень постановок Скарпетти і Куні — дивіться на найближчих показах 1 та 14 квітня.