'Я хочу, щоб моє ім'я означало мене'

Про постановку роману-бестселера Марка Хеддона «Загадкове нічне вбивство собаки» в Києві, Лондоні та на Бродвеї.

Театр російської драми ім. Лесі Українки

Текст: Богдана Орлеанова

Фото: з сайту театру ім. Лесі Українки,

а також з порталу TheatreHD.ru

«Загадкове нічне вбивство собаки» (англ. The Curious Incident of the Dog in the Night-Time) – роман британського письменника Марка Хеддона, опублікований у 2003 році.

Сюжет твору розгортається навколо 15-річного хлопця Крістофера, який живе у Свіндоні. Його розум буквально створений для математики. Він думає у цифрах. Мозок героя наче підключений до абстрактних чисел, що дозволяє йому бачити сонячну систему. Але є те, з чим хлопець не може бути в діалозі – це оточуючий його світ та люди. Крістофер хворий на аутизм й зовсім не здатний до емпатії.

Одного разу Крістофер знаходить в саду мертве тіло сусідського собаки на ім'я Велінгтон. Хлопець вирішує провести власне розслідування, адже він – головний підозрюваний. Проте батько Крістофера всіляко заважає йому в цій справі. Тому завдання перетворюється для героя на справжній квест. Хлопчик, будучи шанувальником Шерлока Холмса (до речі, назва роману Хеддона походить від оповідання «Срібний» Артура Конан Дойла), починає писати щоденник, куди ретельно записує всі свої думки.

У ході розслідування Крістофер з'ясовує, що його мати насправді жива й мешкає в Лондоні. Це, разом з іншими обставинами, підриває довіру хлопчика до батька, й він вирішує перебратися жити до мами. Але Крістофер ніколи не був за межами свого дому та шкільного подвір'я. Він не має уявлення про те, як користуватися громадським транспортом та іншими речами, про які звичайні люди ніколи навіть не замислюються. Тому поїздка до Лондона перетворюється на сповнену небезпек подорож.

2003 року драматург Саймон Стівенс адаптував роман Марка Хеддона для сцени. Він лишився «вірним» книзі, у якій розповідь йде від лиця головного героя, й лише так би мовити «анімував» її та «вдягнув» у театральну одежу.

Прем'єра першої постановки відбулася 2012 року в Королівському національному театрі. (Режисерка – Маріенн Елліотт; виконавець ролі Крістофера –Люк Тредевей). Постановка стала тріумфатором премій Лоренса Олів'є в 2013 році, завоювавши сім нагород.

Королівський національний театр

2014 року компанія Королівського національного театру на чолі з незмінною Маріенн Елліотт здійснила постановку цієї п’єси в театрі Етель Беррімор на Бродвеї. Резонансна вистава здобула 6 премій Драма Деск та 5 премій Тоні, в т.ч. «Кращий спектакль», «Кращий режисер» і «Кращий актор в п'єсі» (Алекс Шарп, для якого роль Крістофера Буна стала першою в його професійній кар'єрі).

За 15 років «Загадкове нічне вбивство собаки» отримало широку сценічну географію, включаючи Південну Корею, Японію, Канаду та Мексику. У січні 2018 року прем’єра п’єси Саймона Стівенса у постановці все тієї ж Маріенн Елліотт відбулася у австралійському Мельбурні.

У квітні 2018 року пройшла й українська прем’єра. Постановку на сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки здійснив Кирило Кашліков.

Так, якщо у лондонській постановці дія відбувалась у досить інтимному просторі (black box): аудиторія наближена до Крістофера з усіх боків і майже тисне на нього; на Бродвеї була використана вже більша сцена, то у Києві вистава йде на великому театральному майданчику.

Театр російської драми ім. Лесі Українки

У всіх трьох постановках свідомість та внутрішнє життя хлопчика візуалізовані через відео-ефекти (це продиктовано літературним першоджерелом): текст, математичні формули, космічні кораблі… У виставах Маріенн Елліотт відео-проекції покривають всю поверхню сценічного кубу (стіни, підлога) й розділяють простір мережею білих ліній (математично ідеальна сітка). Так, в моменти життєвих потрясінь Крістофера сітка розпадається на літаючі фрагменти флуоресцентних букв і цифр та наче здригається в нервових конвульсіях світлових та звукових снарядів. У Києві ж відео-ефекти відтворюються тільки на «заднику» сцени-коробки. Але цього цілком достатньо, щоб створити макрокосм і мікрокосм вистави.

Хоча лондонська та київська вистави й дещо схожі за візуальним рядом та колористикою (до речі, Кирило Кашліков бачив постановку Маріенн Елліотт), проте мають, звичайно, і ряд відмінностей. В Лондоні – це малюнки крейдою на підлозі; у Києві – стільці, які стають, наприклад, скафандром для героя, а потім літають у невагомості (ними «керують» актори, що є наче одним цілим – внутрішнім світом хлопця), або натягнуті на підлозі троси, які утворюють червоні трикутники: математичні завдання, що вирішує Крістофер.

Королівський національний театр

Однією з найбільш емоційних сцен у київській виставі є сцена, коли хлопець дізнається, що його мати не померла: з колосників падають листи, а відео-проекція відтворює «вибух» почуттів.

Доповнює емоційну атмосферу вистави й музичне оформлення, а саме дві основні теми: Ólafur Arnalds «So close» та Max Richter «Sarajevo».

І в британській, і в київській постановці надзвичайно ефектно вибудована сцена у лондонському метро. Напевно, у кожного з нас був такий із днів у місті, коли ти відчуваєш себе ніби без шкіри. Це трапляється, коли ти не спав, отримав погані новини тощо. І кожне з палітри звуків міського життя сприймається як вороже вторгнення в особистий простір. Що ж тоді сказати про Крістофера!

У британській постановці місто представлене блискучою какафонією тіні та звуку й передає паніку інформаційного перевантаження героя. Доповнює це враження експресіоністична хореографія, у виконанні акторів-мешканців міста. Проте у київській виставі актори є водночас і живою масою підземки, і внутрішніми відчуттями героя.

А ось живого білого пацючка, домашнього улюбленця хлопця (як у Лондоні та Нью-Йорку) в театрі ім. Лесі Українки немає. Є живе цуценя, подароване головному герою батьком.

Для будь-якого актора, який грає Крістофера, існує небезпека залишитися поза симпатією аудиторії. Євген Щербань, виконавець головної ролі у київській виставі, шукає емоційне ядро персонажа, не принижуючи його і не вибачаючись за специфіку його стану.

Театр російської драми ім. Лесі Українки

Працюючи над роллю, актор обмежив себе у спілкуванні. Окрім того, хлопець їздив спостерігати за підлітками, що мають особливі потреби, до спеціалізованого центру. Можливо, саме там актор піддивився надзвичайно точну пластику рук та передпліч для свого героя, часте блимання очима (тут можна порівняти актора з його американським колегою Алексом Шарпом).

Протягом вистави Євген Щербань точно демонструє поведінкові особливості гіперчутливих дітей, включаючи реакції-крики, коли хтось торкається його тіла.

Коли ж герой Щербаня застосує свій математичний розум до якоїсь проблеми, то саме в такі моменти його обличчя стає напрочуд відкритим, вдумливим і навіть осяяним.

І якщо київська вистава, через зрозумілі причини, поступається британцям у відео-ефектах, то Євген Щербань не поступається своїм західним колегам ні акторською технікою, ні переконливістю та сценічним магнетизмом.

Що стосується інших героїв вистави, які оточують Крістофера Буна, то вони, мабуть, розглядаються саме через призму його суб'єктивності й не мають повного сценічного розкриття.

Батько Крістофера (Олександр Кобзарь) постає перед глядачами людиною, яка не бажає відпускати свою образу. Він любить свого сина, але відчуває себе переможеним життям. Мати (Наталя Доля) стримує свої внутрішні метання між прагненням зберегти нову сім’ю та любов’ю до сина.

В бродвейській постановці Алекс Шарп грає так трепетно й вразливо, що інколи здається: інші герої – лиш плід фантазії Крістофера. У тому числі й кращий друг хлопця, його наставниця Шивон, яка іноді є оповідачем. Слід завважити: у лондонській та київській виставі Шивон (Ганна Гринчак) все-таки здається реальною людиною, що розуміє Крістофера й не вимагає нічого натомість.

Королівський національний театр

Магістральною темою, присутньою у всіх трьох постановках «Загадкового нічного вбивства собаки», є тема самоідентифікації. «Я не хочу, щоб моє ім’я означало історію про те, як бути добрим та допомагати іншим. Я хочу, щоб моє ім'я означало мене» – каже Крістофер.

Для київської вистави визначальними стали й теми самотності та сім’ї. Адже саме хлопець, який начебто нічого не відчуває, допоміг своїм батькам поглянути на себе та ситуацію з іншого боку.

Театр російської драми ім. Лесі Українки

У той час, коли неврологія та популярна психологія захопили списки світових бестселерів, сучасний український театр тільки починає торкатися проблем, які в нашому суспільстві намагаються не помічати. Люди з особливими потребами – одна з них. Хоча головний герой насправді, чимось схожий на кожного з нас. Це історія про те, як вдумлива та справедлива людина зіткнулась зі світом, що часто буває непривітним і заплутаним.

P.S: українську та британську постановки можна побачити найближчим часом!

17 липня – Британський театр у кіно.

23 липня – Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки.