Орбітою Puppet up!

Огляд другого Міжнародного фестивалю театрів ляльок "Puppet up!", який у цьому році презентував лялькову культуру різних країн для дітей та дорослих.

Текст: Ірина Запольська Фото: надані організаторами "Puppet up!"

Мандрівка фестивальними орбітами даруює можливість помітити неочевидне.

Траєкторія маршруту ІІ Київського Міжнародного фестивалю театрів ляльок "Puppet up!" прокладала шлях до космічної пригоди не лише тому, що організатори обрали образ астронавтів як атрибут театралізованої ходи та вуличного шоу. Спостереження за подіями фестивалю означили пунктир, який допоміг уявити дотик до теми "Театр-Лялька-Космос".

Програма враховувала аудиторію різних габаритів, якщо мати на увазі вік. Мій огляд переважно торкається вистав, адресованих дітям. Першою стала зустріч з найменшими глядачами. Ймовірно, вони здатні до співдіяння.

Довірливим мамам дітей віку від 0 до 3 років запропонували перегляд вистави "Каляки-Маляки", яка представила Київський академічний театр ляльок НЕ фестивальною виставою. Мами, схоже, були задоволені. Адже пропозиції для глядачів раннього віку в Україні ще не є звичною практика.

Звучання наспіваних вказівок пропонувало дорослим разом з дітьми виконувати певні дії для розігрування сюжетної історії. Але саме історія, здавалося, заважала спілкуванню. Діти слідкували за змінами яскраво декорованого простору, діями мам, рухами нянь та складно костюмованих персонажів. Автор мав план і задавав власну швидкість гри, діти не завжди встигали. Сюжетна історія не мала шансу бути дослідженою глядачами через надлишок.

Вистава ісландського театру "День під ковдрою", адресована глядачам від 0 до 18 місяців, виглядала як спроба знайти діалог з тими, хто пам'ятає щось поза реальністю нашого буття. Яким би не був висновок про взаємодію актора з немовлятами в просторі майданчику, заспокоює думка про те, що автори такого напрямку театру розуміють - мова вистави, хоча б і без слів, має бути щирою.

"Маленькі історії неслухняної Соні" хорватського театру викликали симпатії глядачів різного віку. Дотепні пригоди неслухняного песика та безпорадний розпач самотньої людини окреслили необмежний простір почуттів, які не завжди очевидні. Хочеться запам'ятати себе в атмосфері того хвилювання, яке народжувалося завдяки харизмі та технічності акторів, затишних декорації, дотепних сюжетів, якими розказані теплі спогади про щастя.

Про щастя як про минуле вистави фестивалю розказували не раз. Інколи дія переходила з планшету лялькаря в простір відеопроекцій, злетаючи у сферу спогадів лялькових персонажів, сюжет торкався драматичних переживань і виявляв глибину асоціацій глядачів.

Це збуджувало емпатію. Але несподівано тиражованим виявився однаковий хід, який продемонстрували два учасника фестивальної програми. Хоча я і згодна вважати це дотепним жартом Всесвіту, все ж таки шкода, що на одній стежині опинились автори різних вистав: "Старий" з франкомовного Тунісу та історії без слів з вкрапленнями англійської мови "Лист до Джеральдіни" з Грузії. Можливо, однакова форма, обрана авторами цих вистав, допомагала шукати особливу семантику спілкування людини з лялькою, що виявляло очевидний контекст їх співіснування в єдиному просторі. Мабуть, моменти акторської єдності, які створювала магію "оживання" ляльки на очах глядачів, були тут найціннішим.

Філософський ракурс вистав наповнив мої думки і такими питаннями, на які я не знаходжу відповідей. Наприклад, вистава "Василина", яку презентував Тернопільській театр ляльок, була не лише казкою. Зазначений вік обраної аудиторії - 10+. Фрагментами атмосфера нагадувала сон, але вистава - це реальність, яку режисер вигаптовує з повагою до всіх складових видовища, перемежовує ритмами ритуальної обрядовості та задає обрій міфологічних метафор.

Але чи враховує автор рівень тривожності, до якого підкидає глядачів поєднання сценічних ефектів та сюжетної схеми? Що домінує в розповіді? Яку думку пропонує глядачам занурення у світ несправедливості? Чи доречна одноманітність інтонацій плачу та замовлянь? Чи межує видовище з ризиком зниження уваги? А може психологічний вплив на глядача лишається поза увагою режисера на тлі ефектної сценографії та пошуку естетики реконструкцій?

Автори вистави "Гуска, смерть і тюльпан" словенського театру також запропонували розмову, яку не завжди дорослі вміють підтримати, аби зануритись у закономірність Космосу. Голос людини та звуки скрипки, символічні елементи костюмів, камерний простір та непередбачувана гра світла і тіньових силуетів наближує безмежну тему до життєвих ситуацій, зрозумілих і дошкільнятам: гра межує зі сварками, сварки - з перемиренням, а перемирення - з початком нової гри. Ось така любов театру до глядачів - вміти говорити зрозумілою мовою. І хоча мотив тривоги на початку вистави акцентується, персонажі існують в атмосфері неявних передчуттів в переплетеному просторі бамбукових хащ, думка розкривається поетично, а кодом філософського послання стає образ тюльпану, який неодмінно проросте знову.

Актори з 14 країн демонстрували любов до Ляльки як до життєвої потреби бути в гармонії з тим, до чого дотичне життя. Лялькарі дивували пластикою, віртуозним вокалом, виявляли циркову майстерність, завойовували глядачів, які у відповідь виявляли здатність сприймати мову різних театральних традицій.

Насичена та різноманітна програма тривала протягом 5 днів. Учасники фестивалю та глядачі навчалися, спілкувалися та створювали в просторі Київського академічного театру ляльок іншу реальність, що кружляла над вересневим містом. І хочеться вірити, що прагнення навчити літати, творити та робити натхненно власну справу відкрило щось вкрай необхідне, - таке, чого шукав нестримний Вчитель з вистави "Як було винайдено політ" сербського театру.

Завдяки команді організаторів відбулася фестивальна мандрівка, завдяки майстрам зал перетворювався на безмежний простір творчості, завдяки єднанню енергія накопичувалась. І космос, в якому існує театр, гармонізував людей.