Олег Дроздов про архітектуру і світогляд

Розмова з Олегом Дроздовим, архітектором "Театру на Подолі", про те, як форма будівлі пов'язана з менталітетом і життєвою філософією.

Текст: Єлизавета Олійник

Фото: Олена Мигашко

Театр на Подолі – другий за ліком театр, збудований за 26 років незалежності України (перший – Театр ляльок на вулиці Грушевського в Києві, відкритий у 2005 році). Відреставроване приміщення Театру на Подолі без перебільшення є найбільш сучасним у технічному плані театральним приміщенням на території України: енергоефективне освітлення й опалення, толерантність до людей з інвалідністю (відсутність бар’єрів; можливість трансформації крісел глядацької зали для розміщення глядачів на візку), фантастичні технічні можливості сцени – відеопроекції, протипожежні куліси, малий і великий екрани, можливість роботи з голографічними зображеннями; оснащення гримерок та інших службових приміщень театру екранами, які транслюють дійство на сцені…

«Театр для всіх» – таке нове кредо колективу Театру на Подолі, якому пощастило оселитися на найсучаснішому театральному майданчику України. Віталій Малахов, художній керівник театру, обіцяє надавати приміщення у користування іншим режисерам(кам), бути відкритим до різноманітних театральних проектів, проте наголошує: рішення щодо користування сценою буде залежати лише від нього, тим самим вибудовуючи ієрархічність, якою так грішать українські академічні театри.

У планах Театру на Подолі – максимальне залучення глядачів, які раніше зрідка навідувалися в театри: людей із обмеженими можливостями, сімей із дітьми (театр планує ангажувати театрального педагога, який проводив би майстер-класи й воркшопи для дітей, у той час як батьки будуть переглядати виставу), людей із віддалених сіл і містечок України, в яких немає театрів (їх спеціально привозитимуть на вистави). Також введуть «Дні дешевих квитків», бюджетні абонементи на допрем’єрні покази. У фойє театру проводитимуть воркшопи, читки нових п’єс, перформанси, виставки.

- Реставраційні роботи в Театрі на Подолі розпочалася ще в 2004 році. Будівництво неодноразово «зависало», «Drozdov and partners» взялися за нову реконструкцію в 2015 році. Чому перебудова театру так надовго розтягнулася в часі?

У 1990-ті роки на місці теперішнього театру стояв двоповерховий будинок, з якого виселили людей і прийняли рішення про будівництво театру. На малюнках він був подібний до староугорського палацу. З початком роботи і розробкою креслень театр суттєво виріс, став удвічі більшим. Потім почалося будівництво в два етапи. На нього витратили дуже великі гроші – навіть золотий купол підготували. Туди занесли дороге обладнання, потім воно кудись зникло. Загалом театр стояв недобудованим вісім років. Звідти крали всі, хто хотів. Ми почали займатися цим проектом з 2015 року. Це був зовсім інший контекст. Всі насміхалися з «золотих батонів», маєтку Пшонки, війна була в розпалі. Начебто, були задекларовані інші цінності. З цими цінностями ми прийшли на Андріївський і хотіли змінити цей «палац» на «місце для всіх».

- А що ви вкладаєте у визначення театру як «місця для всіх»?

«Місце для всіх» – це театр, в якому є простір для самовираження, самовизначення. Найважливіше – глядачі та актори. Сучасний театр повинен передусім технічно обслуговувати це самовираження, бути максимально мобільним. Нам здавалося, що ми перейшли в нову епоху, де «бути», а не «здаватися» стане новою парадигмою. Ми хотіли побудувати логічний, доступний, легкий у користуванні театр, збільшити кількість місць у залі. Адже це театр – це все-таки муніципальна інституція, де важлива окупність коштів. З одного боку, хотілося все спростити, зробити простір легким, зручним, але ми були затиснуті в певні рамки, обмежені розміром ділянки. Відтак довелося зменшили сценічну коробку, розширити глядацьку залу, добудувати балкон.

- А чому вирішили залишилися на Андріївському узвозі, а не збудувати більший за об’ємом театр на якійсь іншій ділянці Подолу? Найбільше нову будівлю театру критикували за невідповідність архітектурному ансамблю Андріївського узвозу.

У руїнах театру «поховали» приблизно 12 мільйонів доларів. Це величезні ресурси містян, які вже витратили. З огляду на громадянське суспільство, варто було це забути, все зруйнувати, а для укріплення схилу збудувати купецький будинок, знайти «доброго купця» й віддати йому будівлю?

Чи це найкраще місце для театру? – Не знаю, не думаю. Але вже була зруйнована замкова гора, сама конструкція театру мала укріпити схил. Технічно демонтаж цієї конструкції або ж її добудова обходилися в однакову суму. Всі дискусії про цю будівлю починаються з «вписався-не вписався» в масштаб узвозу, а сталінський будинок, котрий знаходиться вище – чи він у масштабі узвозу? А спекулятивний будинок, так званий замок Річарда, абсолютно банальна споруда, практично неархітетура, яка підриває масштаб Андріївського?Питання про культурну важливість з точки зору історичного середовища – це нова, нав’язана парадигма, яка свідчить про те, що ми не хочемо вивчати, розуміти старовину. Ми хочемо її творити. Київ поринув у цю «діснейлізацію» ще з часів Володимира Щербицького (перший секретар компартії УСРР у 1972 – 1989 рр. – прим.). Тоді почалося будівництво церков «ХІІ століття» й подібна бутафорія. Потім ця бутафорія набула зловісних масштабів, почали «покращувати» пам’ятники архітектури. Найстрашніше в цьому конфлікті, як мені здається, те, що зовнішнє розглядається окремо від внутрішнього змісту.

- З якими труднощами довелося зіткнутися протягом двох років будівництва театру?

Передусім це жахлива якість попереднього будівництва. Перш ніж починати роботи, потрібно було спершу все відремонтувати.

- Чи ви консультувалися з колективом театру, безпосередньо з художнім керівником Віталієм Малаховим?

Так, це був безперервний діалог на етапі проектування й почасти реалізації.

- Розкажіть про технічні можливості театру.

Це проекційні, звукові, енергозберігаючі технології, можливість подовження сцени в зал. Театр спроектований багатофункціонально. Ми зробили театр доступним для відвідування людьми з інвалідністю. Зараз ще думаємо над тим, як зробити частину вистав доступною для сліпих і глухих людей.На етапі проектування планувалося, що у фойє театру зможуть проходити окремі публічні заходи, перформанси. Також хотілося б, щоб і у залі відбувалися ті чи інші події 24 години на добу. Наприклад, концерт після вистави. Іншим важливим аспектом було створення «порталу». Залежно від увімкненого чи вимкненого світла глядачі в фойє (прозора стіна, прим. ред.) виступають як актори певної сцени. Вони «ретранслюють» себе на Андріївський узвіз, а люди, які йдуть узвозом – в театр. Формується своєрідна дуальна пара: не зрозуміло, хто є акторами, а хто – глядачами. Цей портал є своєрідним відкритим майданчиком для комунікації, він запрошує всіх до спілкування, створюється глибина театрального простору.

- Чи проектували Ви раніше театри?

Мій дипломний проект був про театр. У Харкові існує багато малих незалежних театрів і практично половина з них грає в Будинку актора. У п’ятницю-суботу там може бути три вистави – це як сеанси в кінотеатрі. Думаю, нашій країні зараз дуже потрібні нові театри. Тим паче, на них є неймовірний попит. Театр на Подолі, за своєю ідеологією, – досить традиційний театр, але в ньому реалізовано такі технології звуку, зміни декорацій, нових медіа, яких немає в жодному іншому українському театрі. Сподіваюся, що коли-небудь я спроектую більш експериментальний театр. Все таки театр – це такий «костюмчик», який «шиється» по фігурі. Цей театр проектувався під конкретну трупу, якій вже 20 років. У неї є свої рамки, своя публіка, репертуар.

- Яке Ваше улюблене театральне приміщення?

Це Wyly Theater (частина AT&T Performing Arts Center – прим.) новий сучасний театр що нещодавно збудований в Далласі. Уявіть собі гігантську сцену, в якій трансформується кожен елемент, конструкція театру дозволяє спроектувати будь-який сценічний простір. Сцену й глядацький зал можна підняти, опустити тощо. Там можливо все. Це універсальний простір для будь-яких декорацій.

- Як театри будуть виглядати в майбутньому?

Технології будуть дозволяти створювати театри в найрізноманітніших місцях. Театр там, де думка. Сучасний театр міняє місцями акторів і глядачів, все змішує. Театр може швидко перетворювати вулицю в глядацьку залу, в сцену. Він є гранично розкутим, як кінематограф. Задником театру може бути реальне місто. Сучасні театральні перформанси часто випереджають архітектурну типологію театрів. Цікаво було би забезпечити архітектурою актуальний політ театральної думки. Я все більше й більше цікавлюся театром. Так вийшло, що з радянських часів ми не отримали в спадок хорошого сучасного театру. Тому все потрібно будувати наново. Мені здається, що це важлива частина культури. Для цього потрібні і нові експерименти, і нові театральні приміщення, і залучення аудиторії до відвідання театру.