Розмова з режисером-фіналістом Taking The Stage 2018 Іриною Ципіною - про майбутню прем'єру "Аліси" в Першому театрі для дітей та юнацтва у Львові.
Прем’єра “Аліси” вже зовсім скоро - 16 лютого. Чи все готово? Які відчуття/передчуття/сподівання перед першим показом?
Майже все готово. Ми посилено репетируємо, цехи посилено доробляють матеріальну частину. Виходимо на фінішну пряму, майже дійшли до прогонів. Звісно, це хвилюючий момент, як і перед кожною виставою. Маю зазначити, що дуже приємно мені працювати з актрисами, задіяними у виставі (Наталія Алексеєнко, Дана Бончук, Катерина Волівецька, Ліка Діденко, Ірина Занік, Анна Ковтуненко, Мар’яна Кривдик, Олена Крилова, Юлія Кузьмяк, Любов Мовчан - прим.ред.), - тому передчуття найбільш оптимістичні. Мені здається, що все-все в нас вийде, що ми задумали. Та все одно хвилюємось і дуже чекаємо. Дуже хочеться вже випустити цю виставу.
Тож, акторський склад виключно жіночий, на відміну від ескізного варіанту. Це одразу було закладено в концепцію? Чи маєте на меті таким чином піднімати гендерні питання?
В жодному разі, ніяких гендерних питань! Це рішення було абсолютно спонтанне. Мені потрібно було десять акторів, але за умовами конкурсу я могла взяти з собою лише п’ять. Тому решту треба було мені відібрати. Я приїхала робити кастинг і побачила в актрис просто шалене бажання працювати. Бо зазвичай у театрі актриси задіяні менше, ніж актори. І мені так здалося, що чоловіки, які брали участь у кастингу, були впевнені, що їх візьмуть і так, бо вони - чоловіки. А там є Капелюшник, Кролик, ну, ми знаємо. І я побачила, що жінки ну так хочуть, ну так хочуть!… Не встояла перед цим бажанням і обрала такий ансамбль, і не пошкодувала жодної миті про це.
Фото з репетиції
Ви працювали переважно з театрами ляльок (України, Білорусі, Естонії), але нинішній проект дуже складний і багатий на виражальні засоби. Тут і тіньові і відеопроекції, і великий пластично-хореографічний доробок. Чи був у Вас досвід подібного мультидисциплінарного проекту? Чи виникли труднощі у реалізації в такому ключі “Аліси”?
Власне, театр ляльок сам по собі мультидисциплінарний і вже давно вийшов за ширми. І проекцію, і театр тіней, і хореографію я використовувала раніше в різних постановках. Але тут дійсно дуже багато всього, бо “Аліса” сама по собі такий матеріал, коли хочеться придумати і ще, і ще, і ще… І тепер головне наше завдання до прем'єри - зібрати все докупи, щоб органічно поєднувалось, переходило з одного в інше.
Фото з репетиції
Таких глобальних труднощів не виникало, просто якісь штатні речі. Мені як режисеру дійсно важливо, щоб це все органічно поєдналось. Не те, щоб ми застрягнемо на цьому, але над цим треба працювати.
А так все складається достатньо добре. Дуже добре працюють актриси, не перестаю дивуватись їхній віддачі і дуже за це їм вдячна.
На конкурс ви подалися від Першого Львівського театру. Чому саме з цим колективом вирішили співпрацювати на Taking The Stage 2018?
Минулого року я була у Львові на постановці (вистави “Знайдена лялька” - прим.ред.) в театрі ляльок. І ми познайомились з директором Першого театру - Юрієм Орестовичем Мисаком. От тоді в нас виникла ідея “Аліси” саме в такому рішенні, з використанням театру тіней. Коли я побачила, що приймаються заявки на конкурс, запропонувала директорові взяти участь. Аргументувала тим, що ми нічого не втрачаємо: якщо виграємо - добре, якщо ж ні - все одно будемо робити цю виставу, як і планували. І от сталося, що виграли.
Фото з репетиції
А чому саме “Аліса у Дивокраї” Л. Керола?
Це давній задум. “Аліса” - з мого “режисерського портфеля”. Я дуже давно хотіла її поставити і давно шукала відповідь на питання, чому вона стрибнула в кролячу нору. Цією виставою намагаюся самій собі на нього відповісти. Аліса - це просто моя режисерська мрія.
В який саме момент Ви зрозуміли, що саме тут зможете реалізувати свій давній задум?
Коли перший раз прийшла знайомитись з Юрієм Орестовичем, мене запросили як людину яка трошки знається на театрі тіней (бо я режисер театру ляльок). І запрошували мене поговорити саме про таку виставу, де можна було б використати тіні. І тут я зрозуміла: “Аліса” і тіні..! У мене так співпало! І я подумала, чому Дивокрай не може бути вирішений за допомогою театру тіней?
До того я хотіла поставити Алісу, але не знала як. А це знайомство і наша розмова підштовхнули до такого рішення. Я запропонувала директорові, йому сподобалось.
Виявляється, вони теж мріяли, щоб “Аліса” була у них в афіші. Ну і от так співпало все.
Для кого ця вистава? Хто - основна цільова аудиторія?
У заявці я писала, що вистава для підлітків. В ній постає питання самоідентифікації, тобто Аліса стрибає ніби вглиб себе. Тому я одразу подумала, що підлітки - це та цільова аудиторія, той вік, коли людина має визначитись із тим, хто вона така. Але потім, уже працюючи над виставою, зрозуміла, що в будь-якому віці людина задає собі питання хто вона є і чи має вона право відрізнятися від соціуму. Чи має вона право не дотримуватися усталених правил, а йти своїм шляхом. Тому я думаю, що ця вистава для сімейного перегляду. Не для маленьких дітей, ми ставимо вікове обмеження 10+, але від десяти і до …
Ментором постановки є Джульет Форстер. Яку роль вона виконує у постановчому процесі? Чи має вплив на ідею або стилістику, чи просто дає поради і вносить невеликі корективи?
Вона ніяк не впливає на стилістику і на режисерські глобальні речі. Це просто моя колега, - погляд зі сторони, - яка може дати якусь пораду. Коли вона була присутня на репетиції (вона була два дні), вона так захоплювалася загальним процесом, що теж починала щось придумувати як ми всі, і це було дуже цікаво. У мене тільки позитивні враження від роботи з нею.
Здійснено в рамках співпраці з Taking The Stage.
Бесіду вела Ксенія Реутова
Фото: Лілія Кривець, Надія Миколаєнко, Олена Високолян