Інтерв'ю з акторкою та засновницею театральної компанії "Дикі душі".
Білі чоловічі і жіночі торси, електронна музика і відеомаппінг із великим блимаючим оком. Серед цієї, можна сказати, арт-інсталяції акторка читає французькою текст Марґеріт Дюрас, який деінде переривається власною історією. Перед вами – спектакль-соло “Be my Marguerite! (або у незвичній самоті)” від швейцарки Мадлен Бонгар, засновниці театральної компанії “Дикі душі”. Виставу наприкінці березня показали спочатку в ЦСМ “ДАХ”, потім – у Львівському театрі ім. Лесі Українки, однак сама акторка приїздить до нас не вперше, більше того – планує робити тут в майбутньому проект.
Про подорожі в Україну і про співпрацю з українськими акторами вона розказала УТ.
– Я б хотіла почати із запуску “Диких душ”. Як ти дійшла висновку, що маєш створити власну театральну компанію?
Тобі потрібна організація, аби робити проекти, надсилати офіційні запити і подаватись на фінансування, шукати майданчики. Я маю ці два проекти (“Be my Marguerite!” та наступний, за текстом Бориса Віана) і щоб вони жили й надалі я повинна створити для них певну організаційну структуру. Я вирішила заснувати власну компанію “Дикі душі” у 2017 році.
– Тож це була скоріше практична необхідність, ніж свого роду індивідуальний маніфест? Звичайно, і те, і те. Просто я спробувала відповісти дуже чесно. Багато чого я роблю, базуючись на інтуїції. В мене не було якогось продуманого плану: потрібна театральна компанія, де ми будемо захищати власні погляди на театр. Це відбувалось так: спочатку один проект, потім інший… І раптом я усвідомила, чому створила її. Першопричина була чисто адміністративною, однак згодом, вже в самому креативному процесі ти розумієш: тут є мультидисциплінарна, інтернаціональна складова, велика кількість різних і прекрасних людей зустрічаються разом в роботі. Я подумала: як це чудово – працювати з людьми, здобувати колективний досвід. Можливо, це і є мій маніфест!
– Розкажи більше про проект за Борисом Віаном.
Це одна з основних причин, чому я приїжджаю в Україну в цілому. Три роки тому я зустріла групу акторів у Львові. Частково ми продовжуємо співпрацювати сьогодні. Актори з України, піаніст зі Швейцарії, особисто я – в усіх нас виникло бажання обмінятись творчими методами і створити проект разом. Ось як, власне, стартувала україно-швейцарська вистава за Віаном під назвою “Нашим диким душам”. В той час (три роки тому – прим. ред.) я працювала в університеті над дослідженням про самотність людей з обмеженими можливостями. Якщо ти в інвалідному візку, або якщо ти сліпий, що це означає – бути в групі? Мені трапилась книжка французького письменника Бориса Віана, при чому не дуже відома в нього, має назву “To Hell with the Ugly” (“Знищимо всіх потвор”). Це книга про те, наскільки вільною є особистість, коли вона змушена підкорятись стереотипам, нав’язаним соціальною системою. Мені здалось, роман пропонує цікавий матеріал саме для роботи з тілом, тож я запропонувала текст команді. Ми зустрічалися двічі чи тричі на рік і працювали разом. В інтернеті можна знайти про це невеличкі документальні відео. Це був дослідницький процес, а зараз ми приступаємо беспосередньо до створення проекту. Для нас це супер-цікаво, бо тут і Україна, і Швейцарія, і Франція.
Цікаво досліджувати, як це відчувається – бути частиною системи в Україні, у Швейцарії, у Франції. І поза цими кордонами – чи можемо ми зустрітися як людьські створіння? Чи поділяємо ми ті самі питання, ті самі проблеми? Чи наші суспільства дозволяють нам робити те, чого ми справді хочемо?
– Коли ми побачимо спектакль в Україні?
Він запланований на наступну весну. Зараз ми також співпрацюємо з видавничим домом, щоб мати, в тому числі, український переклад. Перекладачем роману буде Дар'я Бібікова. Ідея в тому, щоб показати спектакль і презентувати переклад Віана в Україні в один і той самий час. Але конкретну дату ми тільки погоджуємо з посольством, з майданчиками, з фондами. Знаємо також, що прем'єра, перший показ вистави відбудеться у вересні цього року в Швейцарії.
– Як довго створювалась “Be my Marguerite!”? Проект за Віаном, він масштабніший?
Мені треба було багато часу між самими репетиціями. Ідею проекту з текстом Дюрас я почала розвивати чотири роки тому. Потім якийсь час зайняв період збору команди (це також і питання фінансування). Якщо б я мала на початку все, чого потребую, тоді б ми впорались, можливо, за три чи чотири місяці, але тут ми по факту мали один тиждень у жовтні, чотири дні у січні і десять днів у лютому. Сумарно це навіть меньше за три тижні, хоча треба врахувати, що між цими датами учасники працювали поодинці, створюючи відео, музику, готуючи текст. Можна сказати, що безпосередньо процес постановки почався минулого літа.
“Be my Marguerite!” – це моє соло за участю команди, що причетна до створення спектакль вже поза сценою. В проекті за Віаном на майданчику буде від чотирьох до шести осіб, планується живий музичний супровід – піаніно та інші інструменти.
До роботи над сценографією ми також хочемо підключити художників-студентів з України. Ще в нас є інженер, який розробляє спеціально для спектаклю програму штучного інтелекту.
В команді немає окремого адміністративного відділу, ми разом з Томасом відповідаємо повністю за розповсюдження, за продакшн, за комунікації. Окрема розмова – це труднощі продакшену, бо зараз ми навіть не в курсі, звідки таки отримаємо фінансування (театр у Швейцарії, для якого це копродукція, фінансує проект лише частково). Хоча про це мало хто говорить.
У випадку з “Be my Marguerite!”, наприклад, виходить, що я працювала над цим проектом чотири роки (лише з минулого року – майже в режимі фултайм), але в кінці я отримаю гонорар за місяць фізичних репетицій. Нам було цікаво обговорювати це з українськими виконавцями, бо дійсно доводилось їх переконувати: те, що ми зі Швейцарії, не означає, що в нас завжди є гроші. З цієї точки зору і в українських незалежних театрів, і у швейцарських компаній – одні й ті самі труднощі в боротьбі за мистецтво та культуру.
Слідкуйте за україно-швейцарським проектом на фейсбук-сторінці театральної компанії "Дикі душі": https://www.facebook.com/dykidushi/
Фото: Julien Petit/Dyki Dushi
Розмову вела Олена Мигашко
