Laterna Magika: технології в боротьбі за нову театральність

Вистава "Куб" режисера Павла Кнолля в празькому театрі Laterna Magika. Як сьогодні використовує технології перший мультимедійний театр світу.

Текст: Максим Максимчук

https://www.narodni-divadlo.cz/en

Нова сцена Національного театру в Празі - це не тільки брутальна будова, яка взагалі неясно, як вписалася в навколишній перепрошую новоренесанс. Не тільки кафе «Нона» (початок і кінець від «Нова сцена»), де можна випадково випити із випадковим режисером. Це також і резиденція мультимедійного театру Laterna Magika. Ще задовго до того, як більшості ваших батьків не пощастило із контрацепцією, вони вже поєднували в роботі різні медіа. Що тепер в нормальних сучасних театрах є річчю ну прямо-таки невід’ємною.

NOVÁ SCÉNA, Praha

https://www.praguest.com/cz/

Laterna Magika намагається розповідати за допомогою щонайбільшої кількості методів і засобів. Почалося все на Брюсельській міжнародній виставці Expo 58, яка відбувалася, увага, в п’ятдесят восьмому. Чехословаччина в якості культурного десанту закинула в Брюсель Альфреда Радока з групою інших ноунеймів. Серед них, втім, був той самий Мілош Форман із ношею сценариста проекту. Що ж це був за проект-то такий? Ідея дуже проста. Чехи привозять із собою номери, з’єднані виступами конферансьєрки. Але раптом раз – і будують всю програму на проекціях. Записи транслюються так, що виглядає, ніби конферансьєрка взаємодіє зі своїми екранними копіями (які, втім, і без неї мають про що поговорити). Подібний принцип використовується і для інших номерів, що поєднують в собі танець, музику та драматичне акторство.

Laterna Magika, set by Josef Svoboda, Prague, 1958-1961

https://www.pinterest.com/

В результаті Laterna не тільки змушена найчастіше відповідати на питання всяких там американців: «Чекхасловакєя, а хдє ето??», а й здобуває купу там медалей, нагород, жінок та інших типу важливих та серйозних речей. Все це, так би мовити, безпрецедентно точні історичні дані, необхідні, щоб ввести вас в контекст сучасної їх вистави "Куб". Три роки знадобилося режисеру Laterny Павлу Кноллю на те, аби зібрати докупи шалено витаймінгований концепт. Описати всю ширину інструментарію та поетику вистави нормальна людина з особистим життям не зуміє. Але все-таки що тут є?

https://www.narodni-divadlo.cz/en/

"Куб" - це несюжетна послідовність номерів, яка розгорнулася як асоціація до геометрії кубу. Складно, правда? Автори прямо кажуть: Куб, тому що… е-е-е… ну, на кубі круто працює відеомапінг (технологія тривимірної проекції на предмети). Але такої концептуалізації виявляється цілком достатньо.

Тут є сучасний танець із вищезгаданим відеомапінгом на сцені, розташованій під кутом, щоб забезпечити глядачам огляд. Цифровий ландшафт стає партнером танцівників. Тобто, змінюється під ними, переймає ініціативу і перетворюєтсья у щось інше, змінюючи правила гри. Також, à la відеогра, коли актор лежить на проекції, що зображує зовнішню фактуру будівлі нової сцени. Все це знімається згори та транслюється на екран. Актор ворушиться, проекція реагує та рухається, і в результаті це виглядає як такий собі "маріо". Не погребували і "чорним театром", таким популярним у Празі. Виглядає це як затемнена сцена, залита світлом ультрафіолетових ламп. Цього світла, увага, не видно. Але актори вдягають флюоресцентні костюми і перетворюються на танець двох сузір’їв. Є невеличка сцена, коли актор зваблює актрису за допомогою смайлів в месенджері. Він кличе її на пиво, однак наша баришня балувана: любить галереї, вино та театри. Зображення чату переноситься на сцену, і ми все бачимо. В кінці вони, звичайно, потрахались. Інша сцена, наприклад, показує взаємини чоловіка зі своєю норовливою відеомапінговою тінню. Тінь відкидається туди, куди сама хоче, тікає у проектовані двері, множиться на стінах і врешті перетворюється на десяток танцівників у чорному.

https://www.pinterest.com/

Оригінальну модерну музику під усе це написав Ян Шікл. По-суті, це один здоровенний аудіофайл, на який реагують проекції. Тобто п’ятнадцять візуальних кліпів вмикаються в тому чи іншому місці композиції.

Для всієї цієї краси одночасно використовуються чотири проектори. Що значить, що в Києві на такі фокуси цілком здатен, наприклад, Театр на Подолі. Але для чого більшості режисерів взагалі вчитися ними користуватися, коли їбучу "Мину Мазайло" можна поставити й по канонах соцреалізму?!

Всі ці вигадки та технології, все, що використовує Laterna Magika, - дуже-дуже цікаво як з т.з. розвитку театральної мови та методів, так і для спостереження наявних тенденцій на сучасній сцені. Неочевидної хіба що для палеозойських керівників українських державних театрів. Але про що йдеться?

Тим нещасним, для яких все найкраще залишилося в минулому людства, боятися нічого: центр тяжіння все одно належить акторам/танцівникам. Однак, фактично, половину активної уваги переноситься на всі ці елементи, зокрема відеомапінг. І це додає театру ще один вимір. Проекція доповнює, дублює, а іноді заміняє звичні театральні засоби, стаючи складовою, яка вимагає від глядача найбільше уваги.

Це такий собі апофеоз розвитку дієвої сценографії. Відчувається він як свято людської фантазії, що, втім, цілком лягає в рамки художньої умовності. Помножує різноманіття можливих взаємодій. Тут не лише гра актора з іншим актором, предметом, сценою, глядачем. Додаються ще дві взаємодії: актор-проекція та проекція-проекція. Словом, чудеса!

А використанню в театрі всіх цих зелених екранів та віару, що дозволяє перенести глядача на сцену, можна поки лише дивуватись. Що ж до останнього, то 23-25 березня в Мистецькому арсеналі бельгійці CREW покажуть різні свої вигадки, зокрема "Гамлета" у віртуальній реальності. Не впустіть можливості, якщо ще не припали пилом!