Про перформанс від Антона Овчіннікова і Пітера Кайла в рамках проекту "Dancing Through Translation" та його подорож Україною.
Текст: Катерина Тягло Фото: Олександр Доловов, Ян Галас
"Shoes and Shirts" - танцювальний перформанс, створений у співпраці американського та українського хореографів, Пітера Кайла та Антона Овіннікова. У серпні 2018 року відбулась прем'єра цього перформансу, що став кульмінаційною точкою міждисциплінарного проекту "Dancing Through Translation".
Цей проект - на межі сучасного танцю, театру та мистецтва перекладу. Чому саме так? Впродовж року Антон та Пітер, кожен у своїй країні, уважно спостерігали за повсякденними рухами людей в громадських місцях, підмічаючи цікаві чи просто типові для культурного ландшафту деталі, нюанси пластики та жесту. Вони фіксували свої спостереження за допомогою літер та обмінювалися ними, перекладаючи, відповідно, мову рухів на письмову, і навпаки. Перформери (Ярослав Кайнар, Вікторія Горшкова, Олена Чучко та Ірина Клименко) отримували "інструкції" українською мовою, тож тут з'являвся ще один рівень перекладу. .
Репетиції перформансу "Сорочки та черевики" у Києві тривали всього три тижні у Національному Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Впродовж них перформери та перформерки досліджували не тільки культурні відмінності у тілах людей з України та США , але й самих себе, одне одного.
Репетиції, Центр ім. Курбаса
"Це не масштабне соціологічне дослідження, а перфомативне", - зазначає Антон Овчінніков, оскільки для того, щоб створити об'ємну картину таких відмінностей - між країнами, людьми, їхніми ставленнями до власного тіла, - потрібно було б робити спостереження у різних регіонах обох країн, різними перформерами, а потім аналізувати отримані рухи. Насправді ж це було авторське спостереження, обмежене в часі і просторі (декілька міст в Україні, і, власне, Нью-Йорк у США). Можливо, саме тому перформери, що створювали "Сорочки та черевики", могли "увімкнути" власне, особисте бачення тих рухів, що виконували персонажі перформансу. Вони спостерігали одне за одним, підмічаючи такі портретні деталі, які часто залишаються поза увагою: мимовільні жести, звички сидіти в тій чи іншій позі, татуювання на тілі, дитячі травми і ще багато моментів, про які ми навіть не думаємо, рухаючись "на автоматі".
Звісно, танцюристи і умовно "звичайна публіка" отримують різний досвід від "Сорочок і черевичок" і дослідницьких пригод перформерів. Але ця вистава створена так, щоб глядачам із різним досвідом можна було її зрозуміти. Це не те "високе мистецтво", яке можна обговорювати виключно на сторінках професійних журналів, а таке, що його можна побачити на прогулянці в парку, якщо відволіктися від телефону, або навіть у поїзді в метро.
Автори перформансу вважають, що будь-який повсякденний рух під певним ракурсом може сприйматися як танець, справжнє мистецтво. Тож на тих, хто очікує "красивого" танцю в класичному виконані чекає певне розчарування. Якщо ж вам видається, що ви не розумієте естетики танцю, спробуйте уважно подивитись на людей, які вас оточують, з якими живете, і в їхніх щоденних діях знайдеться не менше краси, смислів, образу та інформації, ніж в танці, до якого звикли.
Репетиції, Центр ім. Курбаса
Дійсно, наші відмінності - між Україною та США, Києвом та іншими містами, танцюристами та глядачами, - були особливо помітними під час реалізації проекту "Dancing Through Translation".
Чотири різних міста, в яких понад 400 глядачів побачили, як саме взаємодіють між собою "Сорочки та черевики", по-різному сприйняли виставу. Від "який рух на смак?" в Києві до "вистава без сюжету" в Херсоні. Від "незвичайно сучасно"до "надзвичайно довго" (вистава триває 55 хвилин).
Львів зустрів "Сорочки та черевики" традиційним дощем і - на контрасті - дзвінкими голосами наймолодших відвідувачів віком від 8 років (вистава відбувалась у Першому Театрі для дітей та юнацтва), обговоренням, під час якого перформери просто сиділи на сцені у зовсім не-театральних позах, але складалось враження, що перформативне дійство триває. Головна режисерка театру Роза Саркісян зазначила в особистій розмові: “Мені подобається, коли я не все можу зрозуміти у виставі, тоді між незрозумілими фрагментами я можу спостерігати інакшу виставу, з власної уяви”.
В Херсоні відчувалось літо і близькість моря, і готовність сприймати все, що відкривається (і приховується) в рухах і словах, і звуках. До речі, музика створювалась спеціально для "Shoes and Shirts" талановитими композиторками Тетяною Хорошун і Марією Титовою, і вони самі також були частиною цього міждисипінарного експерименту.
Показ у Львові, Перший театр
В Харкові Shoes and Shirts було представлено на відкритті театрально-дизайнерського фестивалю "Живи" (відродженого після 2014 року). Відчуття переповненого вагону метро або маршрутки в час-пік - коли в невелике театральне приміщенн набивається втричі більше публіки, ніж було заплановано..Коли черга на вхід до глядацької зали не закінчується, дія вже почалась, однак глядачі заходять і заходять.
Залишається тільки слухати музику, милувкатися світлом (яке було магічним щоразу, але в Києві та Харкові особливо, завдяки майстру світла Євгену Копйову), і вихоплювати з контексту окремі рухи. Останній у цьому турі (сподіваюсь, що не останній взагалі) створив враження, що сучасний танець і перформанс - це щось таке, чого варто чекати в черзі, виглядати навіть з незручних місць, і потім ще довго обговорювати на східцях.
Показ у Львові, Перший театр
Такі враження залишилися від мандрівки разом з командою перформансу з Києва на Захід, а потім на Схід.
Чому саме назву "Shoes and Shirts" дали своємю творіння Пітер Кайл і Антон Овчінніков? Виявляється, під час своїх спостережень за буденними рухами дослідники помітили, що в обох культурах присутні прислів'я та приказки, пов'язані з одягом та взуттям, які так чи інакше характеризують пізнання інших людей та себе. При чому в українській мові та близьких до неї слов'янських йдеться саме про сорочки і власну ідентифікацію ("чужа сорочка не гріє" тощо), а в англійській є ідея про те, що зрозуміти/пізнати іншого можна, тільки взувши його взуття та промандрувавши певний шлях.
Власне, це і зробили перформери: і обмінявшись одягом (дизайнерка по костюмах Міра Матчіна), і - метафорично - пройшовши кілометри країни, аби зрозуміти себе і підмітити відмінності між тими, хто носить сорочки в Україні і черевики в США.
Пітер Кайл та перформери, Центр ім. Курбаса