Про те, як перший у світі театр віртуальної реальності CREW вперше відвідав Київ, і на що здатні технології VR - у розмові з Еріком Йорісом.
https://www.hkw.de/en/index.php
Вони першими заявили, що будуть використовувати VR технології не у сфері комерції та дозвілля, а як спосіб творення театру. Більше того – як спосіб досягнення в театрі неможливого. CREW – бельгійська театральна компанія, заснована Еріком Йорісом у 1991 році; піонери у поєднанні мистецтва та наукового експерименту. У 2002 році компанія створила "Philoktetes" – спектакль-соціальний проект, де люди спостерігали за тим, як повністю паралізований чоловік на ім’я Антіпоф рухається у віртуальному вимірі за допомогою приєднаних до нього роботів. У 2008 – "О_Rex", де фігура Едіпа порівнювалась з імерсантом, який «лише тоді починав бачити, коли ставав сліпим у реальному світі».
Мистецький Арсенал привіз дві «камерні» роботи-імерсії CREW, розраховані на спілкування з глядачем віч-на-віч: "C.a.p.e." та "Hands-On Hamlet".
УТ поспілкувався з Еріком Йорісом, засновником компанії, про те, навіщо театру високі технології і як вони будуть розвиватись далі.
- Презентуючи роботи, ви багато говорили про «подолання меж людського тіла». В чому полягає новий погляд на тіло людини?
Тіло – дійсно важлива тема для наших робіт. Ми привнесли, сказати б, новий тип «втілення» (англ. – embodiment) в мистецтво. Сьогодні це вже не є чимсь новим, звичайно, але на початку діяльності CREW – це був перший приклад такого типу переживання. «Я можу рухатись всередині картинки-образу, тож я всередині чогось, я підключений до чогось тілесно». Все, що ми робимо, стосується насамперед можливостей тіла.
Спочатку це було чимсь незвичним, але зараз все, навіть телефон, який ви тримаєте в руках, знаходиться в конекті з вашими тілесними рухами, жестами, органами чуттів; підв’язане до вашого тіла.
Ми – на початку процесу такого собі злиття з технологіями, різними медіа, даними, все більшою й більшою мірою.
20 років тому це ще не було настільки очевидно, але сьогодні це постфактум має великий вплив і ця ситуація набуватиме сили з кожним роком.
Проект "Terra Nova", 2011
http://www.imageshabitables.com
- Тож ваша ідея - в тому, щоби запропонувати нове, «покращене» тіло з додатковими інструментами?
Так, ідея свого роду «протезування» (англ. – the prosthetic idea) була найпершою ідеєю. На самому початку роботи це була наша, я б сказав, ідеологія. Чи можемо ми робити театр як такий собі «протез» реальності?
Це було тоді, у 2000 рр., тому що зараз такі ідеї – широко представлені. Але раніше технології в театрі дивували. Я говорю зараз про такі речі як відео, екрани, монітори. Якщо ти працюєш з «присутністю» на сцені, ти маєш, скажімо, «тут і зараз» свого тіла і тіла акторів. Якщо ж ти починаєш використовувати медіа, як-от відео, це – інший тип присутності. Не тілесна присутність. І чи можливо використовувати перший і другий режими одночасно?..
Це був своєрідний початковий етап проблеми медіа в театрі. Люди дивилися на зображення, як в кіно, але згодом забували про акторів, або ж – дивилися на акторів…
Ідея справжнього, симультанного поєднання технологій і театру видавалась неможливою. Скоріше ви могли б використовувати медіа, щоб створити естетичний, сценічний конфлікт засобів виразності на сцені.
Мати «активні» технології і «активне» тіло на сцені в один і той самий час – це викликало реакцію «Ні, ніколи не спрацює!»
Проект "C.a.p.e", фрагмент подорожі Брюсселем
http://crewonline.org
Але я говорю про 20-30 років тому. Щоб розв’язати цю проблему, наші драматурги підійшли до неї з ідеєю «протезування». Адже протез – така річ, що якщо він добре працює, то ти забуваєш про його технологію.
Ми почали питати: чи можна досягти такого злиття на сцені?
«Може бути».
Ось чому ми і почали працювати над цим, скажімо, почали працювати з повністю паралізованою людиною на ім’я Поль Антіпоф. Ми бачимо, що це може бути театром. Але перш за все – це спрацьовує для нього. Він потім говорив «Ох, це так дивно, це відчувається, ніби я там». І ми вирішили, що маємо запропонувати такий досвід глядачам. Це – екстремальний спосіб роботи з присутністю..
Хоча зараз ці речі стали добре відомими, навіть, в принципі, нормальними. Є нові способи, щоб говорити сьогодні про «втілення» та присутність. Наприклад, міркування про те, що тіло – це не лише індивідуальне тіло, а й щось, що приєднане до світу зовнішнього, пов’язане з навколишнім середовищем, тілами інших. «Я є тіло, але я – соціальне тіло». Що є і частково визначенням театру, чи не так?..
Поль Антіпоф в інвалідному візку
https://www.researchgate.net/
- Але ви переносите такий собі класичний тип театру всередину нового медіа. Зокрема, в імерсії «Гамлет». Маю на увазі акторів, що читають свої монологи, і глядача, що просто ходить і споглядає їх... Це - класичний театр в новій обгортці.
Те, чим ми займаємось на даному етапі – це збираємо докупи матеріал. Гра (в імерсії) - це відтворення класичної гри акторів, костюми - реконструкція автентичних костюмів, ін.
Фінальний, кінцевий варіант, який ми збираємось створити – це не буде «реальний», реалістичний «Гамлет», яким ви б могли його уявити. «Гамлет», звичайно, не був написаний для VR, він був створений для інших носіїв, за інших умов…
- У вас є зараз два варіанти, два «Гамлети». В другому імерсант отримує пульт для керування своїм віртуальним тілом. Сцена з третього варіанту (мабуть, ви його маєте на увазі як кінцевий?) захована всередині «інтерактивної» версії – це ч/б сцена. Розкажіть більше про цього, «кінцевого».
Я підійшов до «Гамлета» з дуже конкретною, особливою ідеєю. Хотів представити свою версію. Потім ми почали говорити з людьми-спеціалістами з Британії, які досліджують «Гамлета» і Шекспіра загалом. Тоді я дуже швидко зрозумів, що... як би це сказати... мої ідеї - це мої ідеї.
«Гамлет» ставився ледь не всіма. Кожен хоче зробити свого «Гамлета». Але яким Гамлет був насправді? Що це було?! Ця п’єса – не є універсальною, якоюсь дуже «загальною» п’єсою для всіх часів. Вона була написана в певному конкретному часі, конкретному полі/просторі. І ми дійсно хочемо зрозуміти, яким був той час, якими були тоді твори.
Я читав багато досліджень з приводу «Гамлета», але не так про Гамлета самого, як про реальні речі цього ж періоду. І це – просто фантастично. Ти починаєш уявляти, про що думали люди, які були глядачами сучасного їм принца.
http://www.ujnemzedek.hu/
- Ви бачили інших сучасних «Гамлетів»? Томаса Остермайєра, наприклад, Робера Лєпажа?
Про першого я чув дуже багато, втім, це не має нічого спільного з тим «Гамлетом», якого ми робимо. Я дійсно хотів би тут заглибитись в таку собі «археологію». Ми не маємо на меті створити «Гамлета», який би змусив вас плакати, радіти, співчувати... Але я сподіваюсь, що ми будемо здатні показати інші речі.
Якщо ви подивитесь уважно на науку тих днів, на те, як швидко вона рухалась від одного уявлення до іншого; якщо подивитесь, як суспільство було організовано і як швидко воно змінювалось під впливом науки; як алхімія, медицина та інші речі залежали від астрономії, астрології... Це – дуже цікаво, бо деякі з цих фактів дійсно виявляють себе в «Гамлеті»!
Чи знали ви, скажімо, такі речі?
Шекспір писав за часів Єлизавети, але також певний період – за Джеймса. Джеймс I був сином Марії Стюарт. Марія Стюарт була страчена, знищена Єлизаветою. (Марія Стюарт – королева Шотландії, що на той час було незалежним, автономним королівством…) Її чоловіка було вбито і всі думали, що саме Стюарт причетна до цього, тож вона мусила тікати, і через певний час вийшла заміж за свого коханця.
Згодом Марія Стюарт опинилась Англії, а її новий чоловік – в Данії. Так от Джеймс І, король, у дитинстві отримує картину, передану бабусею й дідусем, на якій (поряд із дитиною, що сидить з короною в руках, мертвим королем в неї за спиною), ти бачиш напис, що говорить «Ти маєш помститись. І Господь керуватиме твоєю рукою»( англ. – «You should take revenge. And God will guide your arm».)
Джеймс виріс і теж свого часу поїхав до Данії, де зупинився в замку Ельсинор (також відомий під назвою Кронборг, реальний прототип замку Шекспіра - прим. ред). Це – замок з нашої імерсії.
Біля Ельсинору є острів, острів Тихо Браге (острів Вен, що був переданий у володіння Браге указом короля Фредеріка II – прим. ред.) Тихо Браге – астроном, що описав наднову (SN 1572), яку було видно на небі протягом одного року. Згідно з уявленнями того часу, такого не могло бути. Зірка не могла перебувати у полі зору лише протягом одного року. Вона була чимсь фіксованим. Тож це було дуже важливо.
Суцільне уявлення про космос, про всесвіт з його конструкцією розпадалось на шматки досить стрімко.
Ладнати з цим було задачею короля. Тому що для того часу, згідно з загальними уявленнями, король був намісником Бога (англ. - the Minister of God). Тож пересічна людина не могла зачепити короля.
Зачепити короля – як-от це стається до початку подій п’єси «Гамлет» – означало зачепити Бога.
Проект "Terra Nova", 2011
http://www.strozzina.org/
- Але ми не бачимо цього в імерсії!
Що ж, це тільки початок! Це – всього лише акт збору певних даних докупи.
- Тож «Гамлет» – це більшою мірою освітній проект?
Ні, він художній.
- Художньо-освітній?..
Ну, можливо…
- Значна кількість ваших проектів базуються на тих чи інших міфах. Чому категорія міфу важлива для CREW?
Ого... Хвилинку, я спробую знайти точну відповідь.
Тому що міфи – це й справді важливо. І особисто я страшенно люблю саме древньогрецьку міфологію. Але міфологічне мислення – це те, чого ми зараз позбавлені. В той час як наш світ насправді сповнений міфологіями.
- Це дуже дивна, цікава комбінація: архаїка і високі технології.
Так! І що є прикметним у випадку з міфами – всі вони кружляють навколо одних і тих самих базових речей. Якщо ти візьмеш, скажімо, міфи японців, або кельтів, або греків, вони завжди сходитимуться у певних точках. Наприклад, всі вони порівнюються дослідниками на предмет того, звідки ми (як людство) прийшли, як власне світ прийшов до свого існування.
Вони пропонують різні історії, але всі мають, свого роду, одні й ті самі концепції. Наприклад, концепція богів, які наділені суперсилою. Або ідея того, щоб бути у двох локаціях одночасно. Або змінювати щось за допомогою магії, перетворювати своє тіло.
З точки зору технологій, ми можемо робити це зараз.
EXPLORER Prometheus
http://www.theateraanhetvrijthof.nl/
- Тож ви робите міфи - реальністю?..
Так. Наприклад, у випадках з імерсією ти дійсно, як це бувало у міфах, знаходишся у двох місцях одночасно. І в такому типі світу ти використовуєш «протез» у вигляді когось або чогось іншого.
Більшість міфів працюють з нашою здатністю фантазувати, уявляти речі. Проектувати майбутнє і мріяти про майбутнє: що було б, якби? що буде? Такі речі – настільки ж старі, як і сам мозок.
- З якими міфами вам ще хотілося б попрацювати?
Що ж, Гамлет - не міф, звичайно, хоча... Але в тому ж «Гамлеті» використано велику кількість міфологічних елементів. Що цікаво. Як я вже сказав, дуже люблю древньогрецькі міфи. І серед них є один особливий для мене, з яким хочу попрацювати. Це – міф про Персефону. Там є тема: від людини – до тварини... І я хотів би вигадати щось, але, можливо, навіть більш «брутальне», ніж просто розповідь. (Це важко навіть просто пояснити: що такі межові стани означають для людини…)
Це відсилає нас до витоків того, чим є рукотворна технологія – у її «найпростішому» вигляді. Ми маємо рух, який відбувається в напрямку: від тварини - до людини (хоча ми і є тваринами, в певному сенсі, звичайно), згодом – до надлюдини.
Але ідея того, щоби думати за богів, за напів-богів, спробувати мислити, як вони – дуже цікава ідея, що є наскрізною темою в міфах.
EXPLORER Prometheus
https://www.youtube.com/
- Ви думали про спільну роботу з іншими режисерами сьогодні?
Ми працюємо з іншими режисерами. Є ідея попрацювати з одним дуже-дуже відомим режисером, але я не можу багато розповідати вам про це, бо й сам не знаю, коли це і в який спосіб станеться.
Але особисто я не дуже зацікавлений у «великих» постановках для широкої аудиторії. Я – все-таки більшою мірою дослідник, експериментатор. І мені подобається дивитись, на що ми здатні, що трапляється, коли ми це робимо. Тож я часом не зважаю на деякі речі.
Якщо ти створюєш масштабний театральний твір, скажімо, для фестивалю, що дуже добре відомий, це потребує перфектної драматургії, одного, іншого… Згодом я зрозумів: коли працює з такими інструментами – все втрачає свою силу. Це – момент коли ти «складаєш» реальність у якийсь ідеальний, красивий порядок, що працює за певною схемою. А я дуже вірю у силу моменту. У щось, що є трохи «сирим».
Як-то те, що сталося з тим чоловіком (показує на відвідувача, для якого імерсія спрацювала не з першого разу – прим. ред), був поганий контакт. В нормальному спектаклі це була б катастрофа. Це як, припустімо, всі б раптом зупинилися під час концерту. Це ж катастрофа для твору. Але в той самий час, в театрі чи під час перформансу, я зовсім не проти цього.
Я це дуже люблю в сучасному театрі. Ти приховуєш конструкцію твору, згодом оголюєш, і знову занурюєшся в ілюзію. Це - питання моєї свободи. Я не потребую, щоб хтось утримував мене в ілюзії весь час. Це – старий стиль.
Test_Lab: Better Than Reality, 2008
http://v2.nl/files/
- Є відомий термін, «суспільство спектаклю» Гі Дебора – це про тих, хто дивиться пасивно. CREW бореться за те, щоби створити таке собі суспільство авторів спектаклю?
Саме так. Глядач - важливий. Тут, в Мистецькому Арсеналі, насправді представлені невеличкі уривки. Ми маємо й більш масштабні сети, наприклад, для 50 людей. І «Гамлет», над яким ми працюємо зараз, буде зроблений для 12 людей (одночасно). Але це дуже сильно залежить від технологій. І ще є цей момент: коли в імерсії задіяно багато людей – ти втрачаєш максимальну силу ефекту.
Взагалі, ми живемо в період, коли все стає персоналізованим. Але в театрі чомусь ми все ще сидимо й дивимось одні й ті самі речі.
Але ж театр – це найперше місце, де ми можемо спілкуватись, говорити персонально, як ми з вами розмовляємо зараз. Це насправді місце, де ми маємо перебувати в діалозі. Чи має це бути один на один?.. Іноді, але, вочевидь, не постійно.
Розмову вела Олена Мигашко