'Чимало речей, які не можна сказати – можна заспівати': Торстен Келле

Німецький режисер Торстен Келле - про майбутню прем'єру в Сєвєродонецьку та чому Дон Жуан - хороший приклад для наслідування.

Розмовляли Єлизавета Олійник та Олена Мигашко

У рамках проекту «Музику чути крізь стіни» 28 серпня у Сєвєродонецьку відбудеться прем’єра опери «Дон Жуан», яка об’єднає понад 100 людей з України, Німеччини, Білорусі, Польщі, Латвії та Вірменії. У музичній виставі візьмуть участь музиканти й співаки Луганського обласного академічного музично-драматичного театру, Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії (внутрішні біженці, які рятувалися від військових дій у самопроголошеній ЛНР). Режисерську концепцію опери втілить Торстен Келле, німецький режисер, який здійснив більн ніж 30 постановок у Берлінській державній опері, також працював у оперних театрах Мюнхена, Мілану, Мадрида, Барселони, Брюсселя, Амстердаму, Копенгагена, Нью-Йорка та ін. «Дон Жуан» – не перший театральний проект Торстена в Україні: режисер вже працював у Чернівцях – вистава «Super Bags» й «Зимовий шлях» Шуберта.

- У чому, на Вашу думку, специфіка музичного театру, у порівнянні, наприклад, з драматичним?

По-перше, в опері весь процес займає значно більше часу. У драмі 2 речення – це 10 секунд, а в арії Генделя, наприклад, ці 2 речення триватимуть 7 хвилин. Але за цей час ти можеш багато показати, як під мікроскопом. Це також дуже важко і переважно нереалістично.

Загалом, музика допомагає об'єднувати людей. Музика дає мені як режисеру емоційну допомогу, особливо це стосується музики Верді, Вагнера. В опері є ритм, який більшою чи меншою мірою зрозумілий. І якщо ти режисуєш текст, то ти, власне, маєш задавати ритм. Для мене це досить привабливо – не бути надто вільним. Це своєрідний пазл – ти маєш все «запакувати» у певний відрізок часу. До того ж, у цьому багато радості! Певним чином я раб музики, але все одно це дає стільки різноманітних можливостей! Чимало речей, які не можна сказати, можна заспівати.

Фото з репетиції

- Чому Україна для Вас цікава? Це ж не перший Ваш проект в Україні.

Це збіг. Одна з моїх найкращих подруг працювала в Інституті Буковини в Чернівцях, була культурним менеджером фонду Роберта Боша в цьому місті. У них була німецькомовна театральна трупа, вони всі були українцями, але деякі з них мали німецькі корені. Цей гурток ставив вистави німецькою мовою, мені запропонували провести для них воркшоп і зробити виставу. Це був дуже крутий досвід. Всі учасники цього гуртка, за винятком одного, не були професійними акторами. Ми обрали різні тексти з кількох п’єс і поєднали все це в одну виставу. Деякі сцени постали з імпровізації, деякі – були зрежисовані. Наступного року я режисував «Зимовий шлях» Шуберта з 4 співаками й баяном замість фортепіано. Цьогоріч мій друг Петер Шварц (керівник проекту – прим. ред.) попросив мене приєднатися до проекту Music Overcomes Walls («Музику чути крізь стіни»). Я одразу ж погодився, тому що дуже люблю Україну, українську музику, дуже люблю людей тут.

- У чому основний задум проекту «Музику чути крізь стіни»?

Це соціально-політичний проект. Основна ідея – принести оперу, музику в Луганський регіон. Ми вважаємо, що для людей, які втратили роботу, дуже важливо розвиватися. Щоб у них в житті була музика, театр, мистецтво, література – всі ці речі, які роблять нас людьми. Думаю, що опера «Дон Жуан» Моцарта – якраз про це.

Ми іноді втрачаємо те, що справді хотіли б робити, ігноруємо наші імпульси, забуваємо наші справжні емоції. Я не думаю, що Дон Жуан – поганий приклад, навпаки, - хороший. Він як мала дитина. Ми часто забуваємо, як це – бути дітьми.

У нас є робота: наприклад, я працюю на заводі з 7 до 5 вечора, потім йду додому, сідаю перед телевізором… Мені це не приносить задоволення, у мене є трішки грошей, але де моє життя, куди воно спливає? Ми бачимо витоки такого способу життя в багатьох характерах опери «Дон Жуан». Ми намагаємося зрозуміти, ким є Дон Жуан для цих людей. Лепорелло, своєрідний менеджер Жуана, живе з цим чоловіком все життя. Він ненавидить його, але й потребує його водночас. Лепорелло не хоче бути слугою, він залюбки б став таким, як Жуан.

Фото з репетиції

Дон Жуан – це певним чином рольова модель для багатьох. І для жінок – це не просто випадкова зустріч для забави, вони переживають щось магічне з ним.

І вони не переживають подібного з Мазетто чи Оттавіо. Донна Ельвіра любить Жуана, хоча і свідома того, наскільки він поганий. І вона розуміє: він дуже погано вчинив зі мною, і він завжди буде таким, я страждаю, але якщо щось погане станеться з ним, я буду на його стороні. Це примушує мене плакати, коли я усвідомлюю: є хтось, хто так сильно любить! Донна Ельвіра й Дон Жуан могли б бути чудовою парою, але в Дона Жуана є «темна сторона».

- Може, ця любов у перемішку зі стражданням натякає на своєрідний мазохізм людей в Україні: страждати, щоби більш насичено відчувати життя?

Це те, що Олексій та Ігор (Олексій Доричевський та Ігор Білиць – співрежисери опери «Дон Жуан» - прим. ред.) казали мені, але я не дуже помічаю цю перспективу…

- Чому на роль Дон Жуана Ви запросили латвійського співака (Яніс Апейніс – прим. ред.)?

Ми намагалися знайти всі характери в Україні. Можливо, тут не так багато співаків… Я зайшов на інтернет-сторінку Ризької опери, побачив обличчя Яніса Апейніса і подумав, що саме таким має бути Дон Жуан. Він вже співав Жуана, до речі, також Мазетто. Недостатньо, щоб Дон Жуан мав просто гарну зовнішність, він має бути небезпечним, сексуальним і дуже харизматичним. Щоби ми розуміли, чому так багато людей захоплюються ним.

Фото з репетиції

- Якою буде декорація до вистави?

Це буде дуже проста нереалістична декорація (Міхаель Бірн - сценограф – прим.ред.) – дві стіни з дверима – така конструкція, з допомогою якої ми зможемо створити багато кімнат.

- Скільки разів оперу «Дон Жуан» покажуть в Сєверодонецьку?

4 рази. Також буде трансляція останньої вистави на великому екрані, який буде встановлений на Площі Миру, всі охочі зможуть побачити виставу. Подібно до того, як у Берліні є «опера для всіх» (Oper für alle: https://www.staatsoper.de/operfueralle.html) Тобто люди зможуть принести їжу, зробити пікнік, разом із дітьми переглянути оперу. Це буде чудовий досвід для України!